Kuroko’s Basketball | 10th Anniversary “Zero Step” Music Video Long Version (2023)

не хочу за кордон. але хочу нормально навчатися, ходити на заняття, спілкуватися з людьми і не боятися, що тебе вб'є ракетою

“Hey…Lucy…open your eyes. Come on…wake up! Please…Lucy…”

es herrscht dicke Luft

literally: there is thick air

the atmosphere is tense

Photo from Vasylivka,city in Zaporizhzhia Oblast(region), which is currently occupied.

"Vasylivka is Ukraine" written on the wristband.

And in the second picture - a russian propaganda banner with the words "We are one nation/people" and then in the corner "We are together with russia" .

Late!

Happy Birthday to my precious boy!

Misunderstandings 《Chapter 04》

《1》 || 《2》 || <-Previous Chapter

Lucy nervously sets a foot inside her apartment, half afraid that Natsu might be lounging on her bed. Thankfully, the place is empty.

The blonde assumes that Natsu did come and picked up her letter upon seeing the windows fully open, and the ripped envelop on her bed. That means things went alright while she was gone. And she won't have to go through awkward interrogations from her teammates.

To say Lucy is fully okay will be a stretch and honestly, the blonde knows that she cannot get over her feelings for her best friend so quickly. However, she does not mind. It may take months or even years, and Lucy is willing to take her time.

For now, she wants go back to her usual self. Lucy does not want to worry her friends anymore, not when she cannot talk to any of them about it.

After taking a long and peaceful shower, the blonde quickly prepares for the guild. She has a lot of explaining to do, Lucy reminds herself with a sigh.

"Lushieee!!" Happy flies to Lucy the moment she enters the guild with a sob. "You're mean! How could you leave us alone?!!" He wails into her chest as she gently pats him with guilt. "It's almost a month since you left, Natsu and I looked for you for days!!"

"I'm sorry, Happy."

"No! You can't convince me to forgive you. Not even with a fish!" The feline declares.

"How about ten?" Lucy offers with a wink, Happy looks up at her with teary eyes. "Promise?" She agrees, "Promise."

Lucy's heartrate picks up after seeing Natsu walking over to her, but he just smiles at her instead of complaining like the exceed.

"Welcome home, Luce!" The dragon slayer offers his signature grin. Something inside Lucy's chest hurts. But she returns his gesture with a happy face, "Thanks, Natsu. It's... been long. How've you been?"

"I'm great! What about you? We missed you, y'know." For a moment, Lucy thinks she sees something completely different in his eyes. The next moment it is gone.

"I'm good, I missed you all too."

“Natsuuuuu!”

“Is that…Lucy?!”

“Catch me! Catch me!”

Ukrainian man with bandura at the open-air museum in village Prelesne. Donetsk region, 1987.

тож, це офіційно: нас "випускають" на авдиторне навчання з 1 вересня. у нас буде 6-денний навчальний тиждень, у дві зміни, у такому темпі ми маємо закінчити семестр до грудня. і я хочу вбивати. дуже сильно. у цьому конкретному випадку це навіть не росня.

також - прикол! - навчання цього року коштуватиме 25 тисяч гривень. а починали ми на 16 тисячах. я дуже сподіваюсь, що з роботою все буде добре, бо тоді мені точно доведеться переходити на заочне навчання або кидати його зовсім.

якщо охолонути та відкинути емоції - я зможу це все вивезти. кінець-кінцем, ми навчатимемось після обіду в другу зміну, зранку в мене буде уйма часу (привід вставати раніше, та лягати спати раніше) на письменство, роботу та по можливості музику.

до слова про музику, я знову почала писати пісні. по відчуттям це було ніби скинути величезний тягар з душі. весь цей час я ніби консервувала в собі усі слова, які могла перетворити на тексти. мало приємного, якщо начистоту. від цього не вирішилась моя проблема з музикою (я оплатила місячну підписку у крутому додатку для навчання гри на гітарі, але за цей тиждень я так і не взяла інструмент до рук), проте це вже прогрес. зміни не відбуваються за день, все проходить поступово. маленькі перемоги теж мають значення.

хоч мене й неймовірно тішить той факт, що семестр у нас значно скоротився, що значить два місяці зимових канікул, що дасть мені більше часу перезарядитись для нового раунду цієї дичини, але від розуміння якось не легше. звісно, я буду працювати в надії, що хоч деякі екзамени мені закриють автоматом, бо ну нахуй здавати іспити очно. це ж жах - і найголовніший мій страх, який переростає в паранойю. але мені залишилось лише два роки, чотири семестри. цей рік закінчиться - і я вже працюватиму над дипломом. та й багато чого за цей час може змінитись. як ви можете бачити, я відчайдушно намагаюсь не панікувати - і в мене не дуже добре виходить.

але я намагаюсь!

пора зайнятись якимісь медитаціями чи шо, бо бляха вже не вивожу. чотири місяці терапії минули, а тривожитись я менше не стала. як це лайно взагалі працює?

Whoaaaaaaaah~ (crtoowner)